Активістка «Громадянської позиції» розповіла, як жінкам впоратися із переживаннями, коли їхні чоловіки боряться на сході.

Ольга Фомкіна – активістка «Громадянської позиції» та знана волонтерка. Вона та п’ятероїї коле гзбирають допомогу для бійців 24-ої окремої механізованої бригади. Війна на Донбасі стала невід’ємною частиною її життя, адже там, на передовій, воюють її два сини.
Активістка «Громадянської позиції» розповіла, як жінкам впоратися із переживаннями, коли їхні чоловіки боряться на сході.

Хлопці зараз найбільше потребують форми

Ми зустрілися у маленькому офісі, де пані Ольга разом з іншими волонтерами збирає допомогу для військових. За вікном без перестанку тарабанив дощ і час від часу перебивав нашу розмову ударами важких крапель об міцний підвіконник.

«Інтерв’ю… ну добре», - на мить зніяковіла жінка, яка ще кілька хвилин тому весело щось оповідала своїм колегам. Вона тендітна, невисока, проте з надзвичайним блиском в очах. Здавалося, її енергії та жвавості вистарчило б на усю армію.

Її двоє синів зараз захищають Україну на передовій на Луганському напрямку, чоловік – теж військовий, афганець. Сама ж вона живе буквально за кілька кроків від військової частини у Яворові.

«Ми почали займатися волонтерством, бо мої діти з самого початку, з березня, як це все почалося, беруть участь в АТО. Коли ми з ними розмовляли, вони кажуть: «Мамо, в нас там немає ні форми, ні взуття, все рветься, нема інструмента». Реально не було нічого. І все почалося з того, що ми спочатку завезли допомогу своїм дітям», - згадує Ольга.

Першу велику партію для військових на фронт відправили торік, у травні. Увесь вантажний відсік поїзда Львів-Харків був закладений камуфляжем, інструментами, шкарпетками. А опісля вже були сотні пар форми, білизни та інших речей, яких так потребували бійці 24-ки.

Зараз разом з Ольгою Фомкіною волонтерством на Яворівщині займається ще п’ятеро осіб. У команди є автівка, і двічі на місяць солдатам відправляють чергову партію допомоги.

Возять необхідні речі тим, хто на Луганському напрямку, там, де сепаратистську навалу стримує 24-та окрема механізована бригада. Кілька тижнів тому терміново везли допомогу хлопцям, які обороняли 29-ий блокпост, адже після жорстоких боїв, які там тривали, захисники залишилися практично без нічого.

«Дуже багато людей долучаються до допомоги. Дуже допомагають священики, ми звертаємося, до них люди в селах дослухаються. Сільські голови є безвідмовні. Ми збираємо допомогу в Яворівському районі і нам реально допомагають», - каже Ольга, одразу ж додає, що зовсім недавно відправили бійцям з 24-ої бригади свіженького домашнього хліба, пампушків та інших смаколиків, яких для оборонців напекли мешканці сіл Яворівщини.

Зараз хлопцям найбільше потрібна літня форма та гумове взуття. Волонтери закупляють їх в Німеччині, адже форма там якісніша: не горить, не тліє і швидко сохне.

«В Яворові допомогу можна приносити до військкомату, а в Новояворівську - до кафе «Горизонт»», - уточнює співрозмовниця.

Волонтерство допомагає відволіктися від переживань

Розповідати про своїххлопців Ольга відмовилася: «У-у, - хитає заперечливо головою, - вони там на передовій, я… не бажано про них говорити».

Та все ж опісля додала кілька слів. Двоє її синів служили у військовій частині в Яворові, вони – контрактники. На Донбас їх відправили торік ще на початку березня, тоді, коли ще ніхто не міг собі уявити, що АТО, яке планували закінчити за кілька місяців, перетвориться у повноцінну війну. Зараз один з її синів приїхав у відпустку на кілька днів, проте не вдовзі повернеться назад.

Чоловік Ольги також військовий. Проте вже на пенсії і займається ВОХР, тобто військовою охороною.

На запитання, як вдається боротися з переживаннями, коли на передовій двоє синів, відказує: «Якщо сидіти і думати над цим, то можна просто, я не знаю, з розуму зійти. Щоб чимось відволіктися, ми і займаємося волонтерством. А це завжди рух, кипить робота, одні люди приходять, приносять допомогу, інші – допомагають то все складати. Дуже мало часу залишається на те, щоб думати про щось погане. Краще думати про хороше і не зациклюватися».

Ольга веде далі, а на запитання про жіночі пікети під військовими частинами, різко протестує.

«Чоловіки– це сильна частина, вони повинні нас захищати, вони повинні захищати Батьківщину, маму, тата, свій дім. Якщо вони того не навчаться робити, то, вибачте, гріш ціна нам. Чому одні повинні захищати свою Батьківщину, а інші свою Батьківщину люблять тільки з дев’ятої до шостої. Вибачте, одні стоять на передовій 24 години на добу, вони теж хочуть відпочити в нормальних умовах, хоча б відійти від тої реальності, яка там є. Хтось їх повинен замінити», - обурюється жінка.

Вона радить дружинам військових не панікувати, не влаштовувати істерики, а радше помолитися за своїх хлопців та зрозуміти, якщо ми не захистимо свою Батьківщину там, на сході, то потім вже не буде, що захищати.

Не треба лізти в душу, хлопці самі розкажуть про війну, коли будуть готові

Рано чи пізно війна на сході України таки завершиться. Оборонці повернуться додому, та не кожен зможе відпустити жахи минулого, жахи війни, які до недавна були щоденною реальністю. Ольга каже, що вже зараз чимало бійців, яким вона з волонтерами допомагає, дуже важко психологічно переживають події на Донбасі. А крім того, їм навіть під час відпустки не вдається повернутися до нормального життя у суспільстві, принаймні у колі рідних.

«Ми повинн і бути до цього готові, просто з людьми треба працювати. Не тільки з військовими, але і з сім’ями. Це не тільки чоловік, їх усіх треба разом звести. Деякі жінки не розуміють, що їм(військовим, - ред.) там дуже важко. Те, що вони там бачать, інші люди за все життя ніколи не побачать», - запевняє Ольга.

Вона намагається поділитися власним досвідом, адже раніше вже проходила цей важкий етап, коли її чоловік повернувся з Афганістану.

«Ми пережили з чоловіком Афган, тому зараз з дітьми мені простіше, зараз їх просто підтримуємо. Як тільки вони приїхали вперше, ми їх кілька днів практично не чіпали. Вони відсипалися, відпочивали. Потім ми потихеньку почали вводити їх в соціальне життя. З ними треба розмовляти, з ними треба нормально себе вести», - радить жінка.

До слова, її сини намагаються не говорити про війну при матері, цю тему обговорюють лише з батьком, у якого за спиною Афганістан.

Ольга каже: найголовніше – підтримувати своїх чоловіків увесь час. Для них це надзвичайно важливо. Неодноразово повторювати, щоб не сталося в житті, їх чекають і люблять, вони найдорожчі. Окрім того, треба розказувати все, що сталося вдома, про різні побутові дрібниці, це допоможе відволіктися.

«Мине день, два, три, вони відійдуть і почнуть розмовляти. Те, що вони захочуть сказати, вони скажуть, треба дати можливість їм висловитися. Але в душу лізти не треба», - завершує Ольга Фомкіна.