Нелогічна «Самопоміч»
Днями вся країна стала свідком посміховиська у Верховній Раді, до якого спричинився народний депутат від «Самопомочі» Андрій Мірошник. Спершу молодого парламентаря із команди Андрія Садового «застукали» журналісти за геть невшетешним заняттям: поки народні обранці приймали важливі для держави закони, пан Андрій за допомогою СМС-ок домовлявся з якоюсь панною про спільну поїздку на Мальдіви.
Відтак спійманий на гарячому депутат відрікся від мандата і під підсміхування своїх колег був його позбавлений.
Не будемо зараз говорити про моральний бік справи. Хоча в час, коли українці відривають останнє, аби забезпечити військо, народний депутат організовує вакації за кількасот тисяч, це, м’яко кажучи, свинство. Як на нас, говорити тут потрібно про інше. А саме про загальну дисципліну у фракції «Самопоміч» і її роботу в парламенті. Не ідеалізуємо, звісно, жодну фракцій, бо у складі кожної можна знайти своїх трударів і своїх ледарів, однак цілком природно, що погляди мешканців Львівщини сфокусовані саме на партії мера Львова. Як не як, але «Самопоміч» в більшості регіонів країни небезпідставно асоціюється зі Львовом. Відтак її успіхи певним чином піднімають місто, як і її провали лягають плямами на Львів.
Може дехто вже призабув, але історія із Мірошником – не перший скандал у фракції. Одразу після звитяжних виборів про незадовільність співпраці з партією Садового заявила частина партії «Воля», котра на вибори йшла із «Самопоміччю» однією колоною і під брендом останньої. Але це були ще «квіточки». 11 лютого із фракції було виключено Ірину Суслову (4-ий номер партійного списку), яка всупереч рішенню фракції проголосувала за кандидатуру генпрокурора Шокіна.
Ці та інші приклади демонструють, що з дисципліною у членів фракції «Самопомочі» далеко не все гаразд. Утім і узгоджені вчинки всієї фракції подекуди мають над собою флер абсурду. Наприклад, голосом своїх лідерів фракція заявляє, що не голосуватиме за бюджет, після чого… успішно за нього голосує. Далі ще смішніше. Фракція "Самопоміч" відкликає свої голоси за закон "Про внесення змін до статті 197 Податкового кодексу України (щодо створення сприятливих умов для забезпечення виконання контрактів та договорів державного оборонного замовлення)" Лідер фракції Олег Березюк заявляє, що фракція виявила брехню під час голосування. Зрозуміло, що у «Самопомочі» депутати недосвідчені, але ж хіба настільки наївні, аби не бачити, за що голосують. Тут одне з двох. Або просто не читають проектів пропонованих документів, або знаходять будь-який привід для самопіару. Що одне, що інше, погодьтеся, не зовсім «комільфо».
Утім всі ці дивовижі довкола «Самопомочі» можна спробувати пояснити і цілком логічно обґрунтувати. Для цього спершу варто глянути на «партійний список». Останні слова свідомо взяті у лапки, бо партією там не зовсім пане. З усіх, хто пройшов у владу під шапкою «Самопомочі», лише троє є членами власне цієї партії. При чому жодного партійця у першій десятці. Олег Лаврик – дванадцятий, Олег Березюк – двадцять восьмий, Сергій Кіраль – тридцять другий.
А решту хто? Решту – позапартійні. Яким чином їх збирав докупи голова партії Андрій Садовий, очевидно, знає тільки він. Інші, в тім числі й ми, можемо лише здогадуватися. Не будемо переповідати плітки і розтлумачувати, хто у списку «Самопомочі» людина олігарха Коломойського, хто крутиться в орбітах товстосума Хмельницького чи екс-регіоналаХомутинника, хто, врешті, є виключно креатурою Андрія Садового. Суть зараз не в цьому. Суть у тому, що така «лоскутність» пояснює значною мірою поведінку фракції та її окремих членів, котрі інколи неочікувано голосують в різнобій. Просто у кожного з них свої інтереси. У кожного свої середовища. У кожного можуть бути свої покровителі чи спонсори.
Отож, «Самопоміч», як партія – це міф? Чи всі ї протиріччя зумовлені лишень хворобою росту, притаманною молодим структурам? Очевидно, відповідь не забариться. Зауважимо хіба, о ще один-два скандали на кшталт Мірошника чи голосування-не голосування і перспективна політична сила перспективного політика загальноукраїнського масштабу Садового має шанси перетворитися на шапіто. Це б, звичайно, було виключною проблемою Андрія Івановича, якби не те, про що ми писали в перших абзацах. «Самопоміч» ідентифікують зі Львовом, а відтак львів’янам розходиться, аби ця ідентифікація відбувалася зі знаком «плюс» і не шкодила іміджу міста та його жителів.
