Пристосуванці, як згубне явище нашого народу
Серед всього негативізму, який присутній в українському суспільстві загалом і в українському політикумі зокрема, найбільш яскраво виділяється категорія людей, яких в здоровому суспільстві зневажливо називають – “пристосуванці”.
Ось деякі оцінки громадян про пристосуванців. З якими важко не погодитись.
“Це люди-паразити, йдучи по головах інших і діють в збиток суспільства”.
“Це люди-паразити, які роблять тільки краще для себе, підживлюючи, правда чимось тих, до кого вони пристосувалися”.
“Пристосуванці - найбільш живуча частина суспільства. Якщо згадати лихоліття воєн, голодоморів, репресій саме пристосуванці виживали в фашистських концтаборах та на совєтських Соловках. При цьому, часто зраджуючи своїх друзів, односельчан, а іноді й батьків”.
Якщо ретельніше придивитись до нашого суспільства, то з одного боку, виявиться, що не так і багато їх серед нашого народу. Але з іншого боку, ними кишить майже вся управлінсько-державна машина: починаючи від міських та обласних Рад до Адміністрації Президента та парламенту України.
Для них – це спосіб виживання, бо тільки паразитуючи на довірливій наївності інших, вони можуть виживати.
Пристосуванці, разом з корупціонерами і олігархатом є внутрішньою небезпекою, яка поряд із зовнішнім ворогом –російським окупантом - створюють смертельну загрозу національній безпеці країни.
Такі поняття, як принциповість та послідовність не для них. Це вони залишають для романтиків, яких поміж собою зневажливо називають “лохами”. Бо самі вони - обов'язково люди без принципів, які у всіх ситуаціях, де потрібна позиція, вважають, що краще триматися на плаву, ніж йти на дно з принципами на шиї. Вони навіть можуть мати якісь свої певні погляди і переконання, але, як тільки бачать, що це не співпадає з лінією їхнього начальства, тут же швиденько прилаштовуються і починають вилизувати чоботи своїх господарів.
Пристосуванці, люблять хизуватись тим, що вони є “людьми, які вміють жити”. І на жаль, наше несформоване громадянське суспільство, як показує життєвий досвід часто-густо є беззахисним перед ними. Незріле суспільство часто підживлює цих паразитів, коли піддається на різного роду маніпулятивні технології, як приведення їх до влади через вибори до органів влади.
Як писалось вище, пристосуванцям-паразитам задля свого самозбереження, як повітря необхідна пожива. І найперше полягає вона у владі. Влада їм потрібна за будь-яку ціну і вони готові плазувати та любити вищестоящу владу, поки вона дає їм хоч якісь привілеї. А оскільки, останні десятиліття, щоб досягнути владного корита необхідно знайти собі надійну партійну “кришу”, то вони, як чорта бояться залишитись в опозиційній політичній силі. Вони вступають у ті партії, які перебувають при владі або знаходяться найближче до неї. І байдуже, якого кольору прапори в цієї провладної політичної сили. І байдуже, які політичні гасла в програмі такої партії. Для них не проблема поміняти комуністичну ідеологію на націоналістичну. Для них не проблема перейти з партії “Наша Україна” до Партії регіонів чи з чорноволівського Руху до “Сильної України” Тігіпка, а потім до модної нині “Самопомочі”. Якщо складуться обставини вони й в Компартію Росії чи до націоналістів француженки Лє Пен запишуться. Для них, головне інше: як можна ближче добратись до державних коштів чи комунальної власності. А вже потім, ці паразити , “важко” працюють там по накатаних корупційно - аферистичних схемах і вихваляють партію влади доти, доки мають конкретний хосен.
При цьому, пристосуванці не забувають і про тих, хто піддається на їхні подачки. Пробувши при “владних лєгумінах” і обікравши місцеву громаду через різноманітні оборудки з прихватизацією землі чи комунального майна, вони перед наступними виборами раптом згадують про народ, який має підняти їх знову на новий етап владарювання. Як правило, перед виборами народу кидають обглодану кістку у вигляді - гойдалок, лавочок,пісочниць… Кидають з тих мільйонів, які були вкрадені в людей через непрозорі мафіозні схеми. І знедолений та зубожілий, але такий простодушний і наївний народ, не вагаючись знову на своєму горбі заносить їх у владні кабінети та депутатські крісла. І все починається знову – корупція, розкрадання, афери… З року в рік, з десятиліття в десятиліття.
А потім, цей народ , коли вже зовсім важко стає дихати – виходить на Майдан і намагається прогнати цих прокажених гієн від свого дому. При цьому, як це було в 2014-ому році, кладе сотні життів своїх кращих синів та дочок.
Ми, всі люди доброї волі думали, що Майдан переміг, і все швидко зміниться на краще, але треба ще багато зробити, щоб подолати ці негативи, якими просякло наше українське товариство. Марна справа, сподіватись, що вони, як паразити самі себе зживуть. В народі кажуть - “лихе-не гине”. Їх можна лише вижити примусово. І зробити це повинна та частина суспільства, яка пам’ятає, що сотні-тисячі майданівців і вояків ЗСУ-НГУ поклали свої голови за те, щоб не було в нашому суспільстві пристосуванців. Зрештою, як і – корупціонерів, аферистів, рвачів, “прихватизаторів”.
Перефразовуючи гуцульську коломийку хочеться сказати: ”Як побачиш “паразита” - бери до рук бука. Як нема го, а є кожух – тоді бий кожуха.”
Чи станемо ми всі, тими санітарами, які виведуть цю нечисть з нашого життя –залежить від всіх нас.
Тарас ДЕМКО, активіст «Громадянської позиції» (Дрогобич)
