Володимир ГІРНЯК: «Львівський транспорт нормально запрацює лише тоді, коли у влади буде цілісне розуміння ситуації»
Останні соціологічні опитування свідчать, що однією з найболючіших проблем Львова мешканці міста бачать роботу пасажирського транспорту. Неефективні пасажирські перевезення турбують понад 60 відсотків львів’ян. Чому за стільки років влада міста не змогла оптимізувати цю сферу і забезпечити якісне обслуговування пасажирів ми поцікавилися у депутата міської ради, співкоординатора групи «Громадянська позиція Володимира Гірняка.
- Для того, аби домогтися позитивних зрушень у цій сфері, необхідне комплексно усвідомити проблему, - каже Володимир Гірняк. – І нам у жодному разі не потрібно вкотре вигадувати велосипед. У більшості великих міст світу існують дві моделі. Або весь транспорт є комунальним, тобто належить місту, або ж місто здає певні маршрути в оренду.
- Хіба в нас не так?
- Не зовсім так. Місто мало би віддавати маршрут, оплачуючи фірмі-перевізнику її послуги. Але ця фірма уже не має жодного стосунку до продажу квитків чи встановлення тарифів. При чому в угоді має бути чітко прописано, до якої години мають їздити маршрутки, наприклад з Левандівки до центру. Бо ситуації, яка у нас склалася сьогодні, кожен перевізник переймається виключно власним зиском. Де є більший потік пасажирів, там маршрутки можуть їздити ледь не до опівночі. А, скажімо, потрапити після 22.30 у Рясне вже практично неможливо.
- Що дасть електронний квиток, про який нині так багато говорять у Ратуші?
- За діючої системи нічого. Тут я песиміст. Якщо кошти за проїзд централізовано збиратиме місто, про що я говорив вище, то тоді логіка у запровадженні е-квитка, звичайно, є. Але якщо його запроваджувати зараз, то я, правду кажучи, не розумію, як він працюватиме за умов, що електричний транспорт є комунальним, а маршрутки здебільшого у приватних руках, ще й у різних фірм. Рано чи пізно ми обов’язково дійдемо до е-квитка, як це є у більшості міст Заходу. Однак сам по собі такий квиток не стане панацеєю, якщо не змінити саму філософію функціонування пасажирського транспорту в місті.
- Транспортну проблему не можна розглядати поза контекстом паркувальних місць. До прикладу, неодноразово міщани ставали жертвами водіїв, котрі паркувалися на трамвайних рейках, паралізуючи рух трамваїв…
- Це проблема серйозна, однак вона не належить до тих, які не вирішуються. Центральна частина Львова невелика та компактна. У нас немає просторих площ і широчезних вулиць. Панацеєю можуть стати хіба підземні автостоянки, в тім числі й у центральній зоні.
- Так у чому проблема. Хто заважає будувати?
- Очевидно, це проблема із тієї ж серії, що влада не бачить комплексного вирішення. Попри те, що спорудження підземних паркінгів справа не копійчана, вихід із ситуації є. Ті ж інвестори. Якщо в даний час немає інвестора місто може саме безпосередньо зайнятися будівництвом, скажімо, за кредитні кошти. А потім можна вирішувати, чи продавати інвестору, коли той знайдеться, чи далі намагатися управляти самостійно.
Однак тут є одне застереження. Потенційний інвестор бачить, яка у нас культура паркування. Точніше, безкультур’я. Не кожен ризикне вкладати гроші у коштовний підземний паркінг, бачачи, що може залишитися без клієнтів, яким у той час дешевше безнаказанно припар куватися будь-де. Відповідно міська влада має шукати способи побороти це зло. І тут я певним чином покладаюся на майбутню поліцію.
Тобто транспортна проблема у Львові не є критичною Потрібно лише бажання її вирішувати і, головне, комплексне бачення, як це робити. Бо чергова напівреформа транспортної мережі, про яку нині знову заговорили у мерії, ситуації принципово не покращить.