Янукович, Азаров, Царьов та інші. Хто позбавить державних нагород орденоносних запроданців?
Найбільше б не хотілося образити людей, чиї заслуги перед Україною беззаперечні і не можуть бути піддані ревізії будь-якою адекватно мислячою людиною. Ліквідатори аварії на ЧАЕС, легенди національно-визвольних змагань ХХ століття, авторитетні науковці, Герої Небесної Сотні та АТО – хтось може засумніватися в їхніх заслугах перед Батьківщиною? Прикро, але такі були і є. І взагалі абсурдно, що десятки з них нині можуть причепити на свої груди такі ж ордени, які за своїх героїчно загиблих на Сході чоловіків отримали безутішні вдови.
Система нагороджень в Українській Державі давно перетворилася на фарс. Кожен президент, котрий приходив на Банкову, вважав справою честі нагородити тих, кого вважав своїм апологетом. Дарма, що апологет конкретного президента не конче був апологетом своєї Батьківщини, або, в кращому разі, людиною, не достойною ордена. От і маємо, що нині в одному кавалерському списку прізвища героїв і мерзотників, катів і їхніх жертв.
Тішить «ленінопад» як символ прощання з проклятою епохою. А як попрощатися з епохою розвинутого «янучаризму». Вони не встигли звести собі пам’ятників, якщо не рахувати чисельні межигір’я. Але якась курва, на кшталт Лєни Бондаренко, по нині має повне право вчепити на свої груди орден Держави Україна. Про те, що до її грудей він не пасує, вона навряд чи задумається.
Автор цих рядків не юрист. Відповідно, я не знаю, як можна позбавити високих нагород усіляку антидержавну нечисть. Я також не зовсім уявляю, в який спосіб можна «прополоти» списки орденоносців. Але я і не народний депутат, і не прокурор, і не президент. Вам, пані та панове, і карти в руки. Ми ж просто нагадаємо прізвища деяких людей, котрі є кавалерами українських орденів. Читачів, котрі мають звичку оглядаючи тексти, легко перекушувати, прошу відкласти потрави убік. Цілком реально поперхнутися.
ГЕРОЙ УКРАЇНИ
Про найвищу державну відзнаку вже сказано-пересказано. Увага до неї особливо загострилася, коли Степана Бандеру спочатку було нагороджено, а потім рішенням суду за поданням донецького юриста позбавлено нагороди.
Аби не повторюватися, пробіжимося списком Героїв і героїв і висмикнемо із нього найбільш цікавих персонажів.
Леонід Кучма, зокрема, нагородив «племінних» регіоналів Георгія Скударя, Юхима Звягільського, Тетяну Засуху. З легкої руки Леоніда ІІ Героя України отримали Володимир Литвин і «король вишок» Юрій Бойко, один із нинішніх лідерів Опозиційного блоку. Не будемо зараз сперечатися про заслуги першої трійці, які таки, м’яко кажучи, суперечливі, то до нагородження Литвина з Бойком питань чимало. Особливо це стосується «героїчної діяльності» в енергетичній царині Юрія Анатолійовича.
До честі Віктора Ющенка, за час свого президентства він не зіпсував «героїчного списку». До нього не було б жодних претензій, якби не одна промашка. Під самий «дембель», 18 лютого 2010 року, він підписав указ про нагородження тодішнього голови «Укрспецекспорту» Сергія Бондарчука. Нині він під криміналом частково за ту ж діяльність, за яку був відзначений Віктором Ющенком.
Віктор ІІ на нагороди виявився щедрим. Щоправда, його щедрість мала конкретні регіональні та професійні орієнтири. Дуже вже любив Янукович нагороджувати шахтарів з Донбасу. 12 гірників отримали найвищу державну нагороду. Серед них – прохідники, машиністи, відбійники. Чи це справді новітні «стахановці», чи нагородження простого люду входило до піар-стратегії Віктора Януковича, знає хіба той, хтот готував документи на нагородження.
І гріх, звичайно, не згадати найсмішніше нагородження, до якого доклався президент-утікач. 23 серпня 2011 року Героєм України став донецький поет Борис Білаш. Читав його вірші. Не графоман, моментами щось є, але якщо нагороджувати поетів виключно за таким принципом, то тоді Героя треба дати усій Спілці письменників і, в принципі, всім, хто знає, що римувати кров-любов – це вульгарно.
Хоча найгидкішим відзначенням імені Януковича було нагородження 24 серпня 2013 року кримського регіонала Бориса Дейча, котрий за якісь півроку підтримає окупацію Криму.
ОРДЕН ЯРОСЛАВА МУДРОГО
Щоб зрозуміти весь абсурд достатньо було б глянути лише на два прізвища відзначених другою за значимістю українською нагородою. У 2003-му її отримав МуамарКаддафі, а у 2013-му патріарх Кіріл.
За статутом ордену ніхто не може бути його позбавлений. Так що покійний лідер джамахірії може спочивати спокійно – ніхто у нього його не відбере. А от у Гундяєва його відібрати можна. Бо отримав він його незаконно, оскільки серед іноземців першим ступенем можна відзначати лише глав держав. Кіріл же тягне максимум на другий. Янукович тим свого часу не переймався.
Власне другому ступеню Ордена Ярослава Мудрого «пощастило» - жодна відверта шантрапа його не заплямувала. Третій ступінь натомість «осквернив» один із лідерів Компартії Адам Мартинюк, отримавши Орден з рук Віктора Януковича. Тільки не поспішайте вкотре клясти Федоровича. Його тезка Андрійович свого часу теж нагородив Мартинюка.
Уже починаючи з 4 орденського ступеню спостерігаємо повну шизофренію. 23 червня 2009 року цілком може стати прикладом політичної іронії. Цього дня одним указом Орденом Ярослава Мудрого 4 ступеню було нагороджено одного з лідерів кримських татарів РефатаЧубарова і згадуваного вже Бориса Дейча. Через 5 років один із них стане небажаним гостем на своїй землі, а другий – продасть цю, не свою землю, окупантам.
Кавалерами Ордену Ярослава Мудрого 4 ступеню також є такі видатні державотворці, як Дмитро Табачник, Володимир Рибак, Сергій Ківалов та Адам Мартинюк. Усі мають подякувати Януковичу.
А от за 5 ступень Табачник і Ківалов мають дякувати вже Леоніду Кучмі. Так само, як Павло Лазаренко, Віктор Медведчук, призабутий нині екс-лідер кримських комуністів Леонід Грач і той таки всюдисущий Борис Дейч.
Але найогидніше нагородження Кучма зробив 23 січня 2004 року. У цей день кавалером ордену став Юрій Лужков, тодішній мер Москви і неприхований українофоб.
Показовою в історії ордена є й дата 20 серпня 2010 року. У цей день по четвертій ступені «Ярослава» отримали два «брата-акробата» Ринат Ахметов і Олександр Єфремов.
Віктор Ющенко традиційно насвинячив найменше з усіх президентів. У його випадку, швидше, спрацював фактор не ідеології, а дурості. Протягом кількох місяців 2005-го він нагородив багатолітнього борця з комуністичною системою Богдана Гориня, знаменитого американського дослідника злочинів комунізму Роберта Конквеста і… Адама Мартинюка. Ну але в цьому весь Ющенко.
А у випадку з іще одним орденоносцем два Віктори доклалися. У 2007-му Ющенко нагородив цього чоловіка 5 ступенем, а у 2011 – Янукович уже четвертим. Ім’я цього кавалера Володимир Константінов. До речі, завдяки указам Кучми та Ющенка він також є повним кавалером Ордену «За заслуги». Хто такий Константінов пояснювати не варто. Але нагадати можна. 4 квітня 2014 року він стає кавалером російського ордену «За заслуги перед Отечеством» 1-го ступеня «за большой вклад в укреплениероссийскойгосударственности, подготовку и проведениеобщекрымскогореферендума о вхожденииРеспубликиКрым и города Севастополя в состав РоссийскойФедерации, проявленные при этомвысокуюгражданскуюпозицию, мужество и самоотверженность». 18 березня саме він як голова Державної ради Республіки Крим підписав договір про прийняття півострова у склад Російської Федерації.
Ну й не зайве буде нагадати девіз ордена. А звучить він так: «Мудрість, честь, слава».
ОРДЕН «ЗА ЗАСЛУГИ»
Спочатку про сам орден, третій за ранжиром. Заснований він для відзначення «за видатні досягнення в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, суспільній та інших сферах суспільної діяльності».
А тепер дозволю собі навести перелік повних кавалерів Ордена «За заслуги», котрі нагороджені усіма трьома його ступенями: Віктор Янукович, Микола Азаров, Ринат Ахметов, Михайло Добкін, Тетяна Засуха, Олександр Єфремов, Сергій Ківалов, Йосиф Кобзон, Борис Колесников, Віктор Медведчук, Володимир Константінов, Петро Мельник (скандальний ректор Податкової академії).
Ну як? Отож бо й воно. Але не треба думати, що це вже все. 23 серпня орден 3 ступеню отримав ще один відомий український політик. «За значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові». Звати цього «стверджувала суверенітету і слугу українського народу» Олег Царьов.
Тоді ж до аналогічного ордену дослужилася ще одна «слуга і стверджувачка» Олена Бондаренко. Наступного року нагороду отримав комуніст-українофоб Олександр Голуб. Ще через рік, у 2013-му, один з катів Майдану Віталій Захарченко «за значний внесок у державне будівництво…»
Отаких то Україна має орденоносців. Може, хтось скаже, що питання не на часі. Не впевнений. Швидше впевнений, що навпаки. У країні нині й так нестабільно. Хто захоче повертатися до цього питання, коли все нарешті втихомириться. Але ж як з таким паскудством миритися?
