Жінка з позицією Юлія ЛАЦИК: «Я не бунтарка, мені просто передався ген, що відповідає за справедливість»
Її лякали. Тричі палили автомобіль. Отруїли собаку. Пограбували дім. Словом, залякували, як могли. Після підпалів та пограбування від стресу та нервів у неї навіть з’явились сиві волосинки. Це зробило її сильнішою. Випадок Юлі засвідчив, як же небезпечно відкрито протистояти розкраданню землі та майна, і водночас дав новий імпульс, аби боротись з беззаконням.
33-річна мешканка Брюхович Юлія Лацик уже п’ятий рік поспіль займається громадською діяльністю. Її батько – депутат Брюховицької селищної ради, який з кількома побратимами складає там місцеву опозицію. Доводиться нелегко. Для Юлі громадська робота почалась із піврічної війни за дитячий майданчик, після чого отримала продовження в історії з забудовою в брюховицькому лісі (в Юлі, не на жарт, по цій справі назбиралось три кілограми документів).
«Мене це справді боліло, адже йдеться про 20 гектарів рекреаційно-оздоровчого лісу, поруч з кардіологічною лікарнею. Це неприпустимо – віддавати ці землі під забудову. Ми пікетували селищну раду, писали листи, мучили прокуратуру. Зрештою, скандальне будівництво вдалось зупинити. Зараз маємо рішення Вищого суду, яке допоможе нам відвоювати ліс», - палко розповідає активістка.
Наступною перемогою Юлі та ініціативних мешканців стала справа із порятунку брюховицького озера. «Ще мій дідо казав «австріяки садили, поляки ростили, москалі берегли, а наші українці прийшли і все на дрова роздали»… Коли озеро в Брюховичах почали засипати, ми підняли документи і з’ясували, що з 3 гектарів там має залишитись 1,8 га. Це нас шокувало. Ми добились, аби озеро почистили, зараз ведуться роботи із його відновлення», - розповідає активістка.
Після революції гідності свідомість людей змінилася. Майдан, провадить Юлія, дав своє. Пікети, шини, - все це з’явилося у селищі, де земля, що колись славилась таборами, санаторіями, профілакторіями, розпродувалась на очах. У селищі вже відбуваються народні віча, люди йдуть до селищного голови, вимагали звіту за роботу. На віче тепер виносяться питання, про які люди раніше говорили лише вдома, на кухні – це і питання «дерибану» землі, і каналізування, питання доріг і стану школи, розповідає активістка.
Тепер душа Юлі не на місці через несанкціовану багатоквартирну забудову, яка набирає обертів у Брюховичах. Це при тому, що в селищі дозволяється лише садибна забудова до 4-х поверхів. «Скринька Пандори відкрита, - з сумом констатує Юлія. – Брюховичі поволі переростають у місто, втрачаючи свій курортно-рекреаційний потенціал».
Звідки, питається, у Юлі такий запал до громадської роботи?
Каже, що передався по батьковій «бандерівській» лінії.
«Моя бабця по батьковій лінії була зв’язковою УПА. У нас родина упівців-бандерівців, яка була репресована і вивезена. Батько мій народжений у Сибіру. Дідусь був тричі удостоєний орденом слави радянської армії і коли дійшло до того, що їх із Самбірщини, з Нижанкович, за співпрацю з «врагами народа» вивозили на Сибір, місцеві вмовляли лишатись, але дід при зірках таки виїхав з бабусею. Коли їх реабілітували, вони оселились в Брюховичах. Моя мама – корінна брюхівчанка».
Попри свою цікавість до паперів і упертість Юля не вважає себе бунтаркою. «Бабця говорила не зупинятись на півшляху і ці слова на мене діють. Свого часу вона 9 років відстоювала у судах право на повернення конфіскованого майна і таки добилась свого. Тепер батько пішов в депутати, шукає правди, і я така, того не забереш. Мама каже, що це «лациківський» ген», - розповідає усміхаючись Юля.
За свою бурхливу діяльність Юлії таки довелось поплатитись. Торік, 4 грудня, не спіймані досі порушники намагались спалити її автомобіль. На щастя, безуспішно. Через декілька днів, на Андрія, автомобіль підпалили вдруге. Зухвалість виконавців вражала. Цього разу авто не підлягало ремонту. Не встигла Юлія оговтатись від вогню, як 16-го грудня обікрали її будинок, винесли коштовності і фотоапарат. Здавалось, куди вже далі... Але видно, комусь «втікали» чималі гроші. І на Старий-Новий рік бандити у зухвалий спосіб спалили машину Юлиного батька, вдершись на подвір’я і отруївши пса.
Це був удар для сім’ї, який вони, як сказала Юля, сприйняли по-філософськи. «Ці підпали вдарили по нас психологічно, але в Сибіру і не так мочили! Так, ми пережили стрес, але нас це не зламало, а навпаки зробило сильнішими, хоча після того ми стали обережніші», - розповідає про пережите Юля.
Дивує, як цій тендітній і сонячній людині вистачає сил – працювати, виховувати сина, тримати дім у порядку і ще й селищем займатись замість депутатів. Юля відповідає просто: «Легко! Це наше хобі. Замість того, щоб піти на пиво, ми йдемо в селищну раду. Замість того, щоб дивитись кіно, пишемо звернення. Нас це захоплює. Наша мета – дати зрозуміти людям, що не можна чекати, поки хтось прийде і щось зробить. Обрали депутата – так питайте з нього».
Водночас наївно було б думати, що працювати на громаду – справа вдячна. «Громадська діяльність виснажує… морально», - зізнається активістка. Тим паче, що після підпалів у Юлії з’явились сиві волосини. За що була розправа вона так і не знає. Каже, багато було бурхливих справ, і все-таки робить припущення, що дісталось їй, мабуть, за озеро, яке вона не дала засипати, або ж за парк Богдана Хмельницького, де 5 гектарів землі хитрим способом пропонувалось віддати нібито під АТО.
Аби боротись за інтереси громади нашій героїні довелось стати юристом. Взагалі, першу освіту Юля здобула у Любліні. Закінчила католицький університет, із папською стипендією Івана Павла ІІ. Тепер, у боротьбі за кращі Брюховичі, вона не раз згадує «моральні уроки» Любліна. У Польщі дівчина вступила на економічний факультет, хоча економічну освіту здобула вже у Львові, у Франковому університеті. На цьому не спинилась – отримала третій диплом юриста і думає тепер податись у правознавство.
Крім того, що активістка «ускладнює» життя депутатам, вона знаходить час на кулінарний карвінг (мистецтво вирізання овочів і фруктів). А крім того її захоплює спорт, велопрогулянки, і, як істинну брюховичанку, город.
Цього року Юля у Брюховичах взялась за відкриття будинку «Просвіти», який вже вісім років простоює на ремонті. Також вдалося вибити зі селищної ради 400 тисяч гривень на ремонт спортзалу в школі. Найближчим часом активісти вимагатимуть від депутатів затвердження нового Генплану і статуту селища.
«У мене безліч ідей!», - усміхається своїм намірам Юля. Одна з них – в майбутньому з’єднати Львів та Брюховичі велодоріжкою, так як на вихідних багато велосипедистів виїжджають на Брюховичі, а дорога для них вкрай небезпечна.
